Давайте зробимо всіх разом

 

Країна йде упевнено у «рай»,

на газ та світло підіймають ціни…

Мені, здається, скоро Парагвай

дасть легко фори неньці Україні.

 

Набір борщевий не для бідноти.

Купив капусту у кишені дуля

та все нормально каже «Ги+Ги*»

це ж вам не порошенківська цибуля.

 

До мінімалки кинули п’ятак –

на світлі з газом тисячі навару…

Ти кліпаєш очима? Що не так?

Не прийде щастя просто так, на шару.

 

За місяць знову вибори у нас.

Чомусь мені згадалася ця фраза,

що легка стадо виліпила з мас:

«Ну, що, панове, зробимо всіх разом?!»

31.08.20р.

*Ги+Ги – телеканал 1+1.

Листи осені

Осінь така наївна

пише весні листи:

«Здрастуй, весно царівно,

як поживаєш Ти?

На філіжанку кави

в котре тебе зову

ранку горить заграва,

люди палять траву…»

А у кінці наче серце

дуже таємний знак:

Веснонько, люба сестрице,

чом не зайдеш ніяк?.

28.08.20р.

Яблука

 

Струшує осінь фруктові дари,

літо боротись не в силі.

І яворів золоті прапори

замайоріли на схилі.

Вітер застудить калюжі до скла,

Листя опустить додолу.

Кожної ночі густішає мла,

іній лягає на поле…

Стихло давно журавлине курли,

Тиша панує у світі.

Та від нудьги врятувати змогли –

яблука пізні на віті.

27.08.20р.

Жорна долі

 

Жорна мололи долі

зернятами у могили

падали люди голі.

Бога уже не молили…

 

Людський це суд, чи Божий?

Відповідь вкутана мулом.

В хаті на мертвім ложі

дітки назавжди поснули…

 

Вітер вовком завиє,

дощ їх омиє, оплаче…

Захолола надія

і юні серця, гарячі…

 

Лихо було у юдолі

де жорна мололи долі.

26.08.20р.

Літо ще буде

Цей дощ періщить цілий день,

сиджу собі у сінях.

Ото й гадай оце вже – дзен,

чи депресняк осінній?

Зі стріхи капає вода

у нас потоп всесвітній…

Хай відростає борода,

бо дні скінчились літні.

Закутався у кунтуші,

душа теплом зігріта…

нехай ведуть мене дощі

до бабиного літа.

26.08.20р.

Не зросійщуйся

 

Не зростуть дерева без коріння

та не вчить минуле нас чомусь –

україномовна Україна

історично це держава – Русь.

Хоч вікам присутнє щось нетлінне

та про це судити не берусь,

бо російськомовний українець

укладає з ворогом союз.

25.08.20р.

Вишгородщина

 

Полюбив переливи Десни

і Дніпра мальовничі лимани…

І живу від весни до весни

та напитись не можу туманів.

 

Як стрічаю край ночі зорю

та із неба Авророю сходить,

поклонюся її вівтарю

де Дніпра і Десни сині води.

 

Вишгородська славетна земля,

у тобі мої мудрість і сила…

Ти довіку мене окриляй…

Вишгородщина, люба та мила.

25.08.20р.

* * *

 

День витікає із ночі,

ранок тумани наводить,

зорі мов очі дівочі –

сховані за небозводом.

Сонце допалює серпень,

жевріє на горизонті,

голка пронизує серце

тісно душі моїй в плоті.

Хоче душа на свободу,

прагне дороги додому…

Місяць над вишнею сходить…

Ставити крапку, чи кому?...

24.08.20р.

Шлях в нікуди

 

Тенденція така у нас давно,

кіно стає – життя, життя – кіно…

 

І біжимо по замкнутому колу,

ніс відчуває запах корвалолу…

 

І тільки серце в грудях – тук-тук-тук,

а ще відлунням із гармати звук…

 

Кирпата свашка* потирає руки

їй до вподоби ці убивчі звуки…

 

Чи хочемо ми миру? Певно ні.

Народу звично жити у війні –

 

насильство, кров, убивство ближче людям

та й переможців, кажуть, що не судять…

23.08.20р.

* Кирпата свашка – смерть.

Яблуневий спас

 

Духмяний ранок освятив село

і яблука чарують ароматом,

уже і літа ніби не було

та ми з тобою в тім не винуваті.

 

Висотують джмелі останній мед

і чорнобривці тягнуться до сонця,

не ворожите долі наперед,

ще літо посміхнеться у віконце.

 

Іще два тижні за календарем

хоч вересень і близько уже зовсім

І серце відчуває дивний щем…

Чи то йому наснилась нині осінь.

19.08.20р.

Мовчання капелана

 

                 Сумним подіям

                                під Іловайськом                                                  

 

Про що мовчить сьогодні капелан?

Не заглядай у вимучену душу

і навіть словом тишу не порушуй,

нехай з очей розвіється туман.

 

Йому у серпні завжди буде так –

пройшлись степами «гради-урагани»

де добивали хлопців росіяни

І помирав знекровлений юнак…

 

А серце відчувало: буть біді.

Останніх слів звучить відлуння: «Отче…» –

Та кров залляла юнакові очі

і руки опустилися бліді…

 

А він благав: «О, Господи, прийми

Цю юну душу, що лягла на сході,

така сьогодні плата за свободу,

як важко залишатися людьми.».

 

Болить йому і досі рвана рана.

Оце і є – мовчання капелана.

18.08.20р.

Кінець

 

Соняхи горіли за селом,

стрекотали черги кулемета…

Темний ангел вороним крилом

душі вбитих зштовхував у Лету…

 

Це його неблагородний труд.

Та за нього теж колись воздасться!

Себе хоче убивати люд,

оберіг шукає од напастей.

 

В кожного на шиї амулет,

а у пазушині – каменюка.

Ой, здається влучив кулемет,

йде по мене з потойбіч тварюка…

17.08.20р.

Мінські заварушки

 

Ставай у стійло, зробимо масаж.

Сябру негоже без російськой палки.

Сержант ОМОНу увійшов у раж –

дитя кремезне грає в вибиванки…

 

Не маєте ні цілі, ні мети –

роздратували п’яного Кіндрата,

тікайте по хатах, як не крути,

мурло російське прийде убивати.

 

Ви думали, дається просто так

жадані незалежність і свобода?

Пакуйте непокірних в автозак,

цього добра багато для народу.

 

Можливо вам ще не зійшло на ум,

що нація єднається до мови

і росіянин - вбивця, а не кум,

що прийде в дім убити знову й знову…

 

Коли в душі зажевріє вогонь

і звістку рознесе поміж хатами,

що краще боротьба, аніж полон...

Тоді, можливо, станете – братами!

17.08.20р.

Інтернет-шавка

 

Малесенька шавка лякливо

іззаду так хоче кусь-кусь,

дивлюся на неї глумливо

і сміх пробирає чомусь.

І жалко стає недолугу,

бо може ж творити добро,

але соціальну напругу

породжує шавки нутро.

Немає у світі страшніше

таких завидющих собак,

які не знайдуть своє місце

і тягнуть від правди навспак.

14.08.20р.

* * *

На плечі падають літа,

здавила серце аритмія,

але для мене ти все та –

квітуча ластівка, лелія…

Дарунок сонця і небес,

щоденні розпач і розрада

з тобою поруч я воскрес

і хай тобі ця серенада

нагадує усе життя –

закоханих леліє небо.

І що мені той лік літам?

Коли є ти і доні щебет.

12.08.20р.

Ще одне літо

 

Піском крізь пальці, водою у ситі…

Як дні вигорають швидко у серпні.

І літо шепоче: «Досить, ми квиті,

Ваші тіла мені більше нестерпні.

Все остогидло, не хочу ілюзій,

плачуть у небі нічнім Персеїди,

тумани готують наступ у лузі,

сонце допалить траву пообіді…».

Заклекотали у вирій лелеки.

Спеки уже через вінця налито.

Осені подих такий недалекий.

Нас покидає іще одне літо.

11.08.20р.

Шукаючи гармонії

 Вишукую поміж рядків слова,

які бальзамом вилікують душу

та всує все, бо жодного нема.

Даремно в будяках шукати ружу.

 

Леліють мову декілька майстрів,

виточують із літер діаманти…

У них не знайдеш кострубатих слів.

Це поетична блискітка таланту.

 

Уклін за вірші, друже, до землі,

За мудрість прихилю своє коліно…

Коли сіяє слово ув імлі –

поезія тоді стає нетлінна.

09.08.20р.

Сандармох

 

Вини не чує Сандармох –

земля ні в чом не винувата.

Розстріляний упав, замовк.

Відлуння пострілу і ката…

Тут чути стогін безліч душ

безвинно вбитих Соловками.

А для катів лунає – туш

і голоснішає з роками.

08.08.20р.

А вибір був!

Півень заспівав із рання:

«Прокидайся чесний люд!» –

Час робити обрізання,

хрест зніми, візьми талмуд!

Не сумуйте православні,

Вибір завжди був у вас

Та живете ви безславно.

Правильно казав Тарас –

…Що вас то навіть не проси,

За шмат гнилої ковбаси…

Обріжете себе на раз!

07.08.20р.

Час

Він поміж листям шерхотить,

виманює із нас життя,

а ми йому за кожну мить

віддячимо серцебиттям.

І від народження весни

літа́ несуть його крильми…

Аж поки нестабільні сни

Не вкажуть: близько до зими…

І, як нічого не було,

і пісня ніби не про нас.

Та рясно зморшками чоло

мені вкриває містер – Час.

06.08.20р.