Курси: «Як не стати лохом»

За муром - кума схований палац

І лютий пес дубову має буду.

А я зубами з голоду «клац-клац».

Життя злиденне змінювати буду.

До свояка я тисну на дзвінок –

Тремтять коліна, б’є нервовим током…

Кажу: – Прослухати я хочу той урок,

Із супер-курсу: «Як не стати лохом».

Сканує мене око, як радар,

Невдахи кажуть – кум – відьмак хороший.

У нього є неоціненний дар –

Із гаманця витягувати гроші.

А я учора підсвинка продав,

Заначку вирив, сховану під льохом.

За «курси» чесно кровні всі віддав,

Нема бажання більше жити – лохом!

А на додачу всунув – хабара –

Не вміє кум «добро» творити даром.

Сертифікат отримано: Ура!

Тепер я сто процентів не лошара.

                                               29.10.17р.

Весняний настрій

До лірики те чи до прози?

Милуюся на верболози.

Бо відпочинку вже не зна,

Своє тепло несе весна.

Підірвано зими закони,

Вітрів холодні забобони…

І вирвана з морозу лап

Бурулька плаче – кап, кап, кап.

Проталина. Мов на долоньці,

Зігрівся пролісок на сонці.

І до відлиги небайдужі,

Птахи купаються в калюжі…

Та до вечірньої зорі, –

Дитячий гомін у дворі…

                                     25.10.17р.

Те, що згублено

Хоч тужся, хоч кричи щосили,

Всі автобани та шляхи

Потоптані, ними ходили:

І так, і сяк, і навпрошки…

Чудес шукати годі в місті,

Зверни з дороги та іди.

Туди, де роси чисті-чисті,

А смак джерельної води –

Нагадує дитинства роки.

Там небо стелиться до ніг…

І ллються спогадів потоки,

Які у серці ти зберіг.

                                20.10.17р.

Мовний закон

То може звідси гнати мову?

Достатньо буде – язика.

Де не послухаю розмову,

Те кожен п’ятий натяка…

Там заканючили мадяри –

Європі ви даремний груз.

На сході мокши-яничари

І митно-варварський союз.

Сльозу рукою витираю.

Моя країно! Чи я сплю?

Бо знаю мову і не знаю,

Але я так її люблю.

До неї лину, як до неньки,

Лечу на світло у імлі…

Гей! Українці дорогенькі,

Не вбийте мови на землі!

Здамо, то не чекайте чуда,

У зрадників єдина путь –

До тих осик, де вже Іуда…

Не будь ти – Юдою! Не будь.

                                     18.10.17р.

Зраджені

І

Куди не кинь, усюди – зрада!

Колона п’ята, чи Міхо…

Зате патріотична Рада

У нас «батрачить», як ніхто.

Закони, акти, постанови…

Невичерпаний «скарб» ідей…

Як проти них, відразу – змова!

Війна іде! Не до людей.

ІІ

І президент, у милі, бідний.

(На банковій нема млинців).

Робочий графік незавидний,

Бо схуднув навіть у лиці.

Кує державі тил, а фронту –

«Рошен» підсуне чи «Богдан»:

– Кінець війні за дні…

                                   (для понту),

Обман, кругом один обман.

ІІІ

На сході хтось устиг за перемир’я

Набоями набити три ріжки…

До влади у бійця росте – зневір’я.

Обіцяне підняте на смішки.

Не платять «бойові», чи «примітивні»,

Ідуть харчів колони на ОРДЛО…

Зросли у нас лише «Рошен»…

                                                … і злидні.

Ми виживемо, зраді цій на зло!

                                                  17.10.17р.

«Культурний» відпочинок

Усілися із кумом на рокиту.

Росу з отави сонечко злизало.

Дістали склянки дві та оковиту,

Гурка, хлібину і ,звичайно, – сало.

Дозріли швидко помисли барвисті,

Під настрій і життя защебетало…

Ну, ми на «душу» прийняли по двісті,

І відчуваємо, що грамів тих замало.

У інший час не сталося би дива,

(Мізки людини – це таємні хащі),

Лигнули ми іще по пару пива,

Бо мужики, як кажуть – роботящі.

Десь о дев’ятій відібрало пам’ять,

Якесь ошмаття тільки вирина...,

Як голова нічого вже не тямить

То можна ще хильнути і вина.

Коли тіла від алкоголю кволі –

Народжує ілюзія дурницю.

А свідки кажуть, що ганяли голі,

Та на «живця» ловили – молодицю.

Вели себе «культурно», наче свині,

На цьому нас патрульний і «загріб».

Сиджу тепер і думаю: від нині,

Не питимемо аж п'ятнадцять діб!

                                                  12.10.17р.

Вогонь

Люблю мереживо огню,

Погрію біля нього душу,

У полум'ї, зізнатись мушу,

Черпаю силу я свою.

Там бачу витоки ідей,

Думок освітлені принади,

Їх сильні сторони і вади...

Точнісінько, як у людей.

Та диму дуже не терплю.

Бо підло виїдає очі,

Слова притлумлює пророчі –

До трутизни нема жалю.

                                13.10.17р.

Воїнам до Покрови

У золото убралася діброва,

Церковні нарядили хорогви.

Гуляй козаче, надійшла Покрова,

Козацьке свято – шаблі й булави.

Бо хто не знає честі, той не воїн.

У млості безхребетні поростуть,

Яким чужий – дух вольності. Та воєн

За незалежність невідома путь.

У падолисті догорять печалі,

Зміцніє дух і віра у добро.

А Матір Божа відведе подалі

Життєві лихоліття за Дніпро.

                                           13.10.17р.

Любить - не любить

                         «Якщо б’є – значить любить»

                         (Російська народна «мудрість»)

Якщо не лупить, то не любить,

А коли п’є і б’є – любов.

Бува в угарі приголубить

І до стакану лине знов.

Така твоя сімейна доля,

Скоріше – неминучий жах.

Життя, мов курява із поля,

Перегорить у побиттях.

                                          12.10.17р.

Переяславська зрада?

Була то рада, чи може, зрада?

Ніхто не скаже. Реве громада*…

Хіба печатка була Богдана*?

Її немає! Москви омана.

Чому примовкли? Гей ти козаче,

Дивись, довкола Вкраїна плаче!

Омита кров’ю лиха удача.

І тільки чути: «Ой, плине кача»…

На трони сіли попи московські –

Осиротіли луки дніпровські.

У домовину поклали брата*,

Ридає мати, тяжка це втрата.

То хто нам скаже, було те – зрада?

Вже не важливо, бо ця розрада

Закаламутить московське рило

І над землею зійде – Ярило*.

                                             10.10.17р.

Реве громада – мається на у вазі спільнота не вдоволена.

Печатка Богдана – ніхто не бачив підписані Хмельницьким московські угоди.
Брата – йдеться про побратима.
Ярило – сонце.

Тіні осінньої ночі

Завили щойно у саду нічні примари.

І над землею загуло, нагнало хмари.

І дощ застукав у вікно, та підвіконня,

Сльозами осені вмивається безсоння.

Схиляю зранені думки, і на папері,

Нічна стихія ожила, і б’є у двері.

Не бачу шабашу кінця цієї ночі,

Бо не кінчається сльота у поторочі…

                                                        07.10.17р.

Гравець

У автоматі ставлю лот*.

Гуде залізна скотиняка…

Є давня мрія про джекпот.

Бо то життя – «гуляй народ»,

А так гарую, мов коняка.

«Бандита»* рву я на шмаття»…

П’ю заспокійливу пігулку.

Чекаю миті все життя,

Підвищене серцебиття…

Замість куша отримав – дульку.

В кишеню вліз,– а там зерро!

В ломбарді жінчині прикраси…

Нема копійки на метро.

Мене запитує нутро –

Ну чим ти краще папуаса?

                                    04.10.17р.

Лот*– ставка.

Бандит*– мається на увазі

«однорукий бандит» – поширений ігровий автомат.

(картинка – Євген Кран)

Нічне

Коротку ніч розхристаних думок

Плекає ранок ароматом кави.

Ще пеститься в мережеві зірок

На небосхилі нестійка заграва.

Вона прийдешній розігріє день…

І тихо кане мороком у ночі.

Мелодією згублених пісень

Закриє день блакитні неба очі.

                                        03.10.17р.

Вишиванка*

Одягли вишиванки жиди

І відразу –  «щирі українці»,

Знаються на салі, та горілці…

Чує серце: «близько до біди»!

Одяга вишиванку кацап,

Шпацирує гордо по столиці.

«Я – москаль» написано на пиці.

І веде себе неначе цап.

Із вусами сивими, як дим

Хочеться побачити Панаса,

Василя, Миколу чи Тараса…

Не до вишиванки нині їм.

Знаю, що вишиванка в ціні

У братів, які не є – хохлами.

Йде війна донецькими степами…

Справжнє братство нині на війні.

                                           25.09.17р.

*Шановні читачі! Не ліпіть будь ласка слова: жид, хохол, до певних національностей! 
Мова йде про «стан душі» (звісно, якщо це можна назвати душею).