Поетична отрута

Коли з пера стікає трійло

в цнотливість чистого листа,

як спати можеш ти спокійно,

розп’явши слово мов Христа?

 

Осиновий загнавши тибель,

мерщій ховаєшся в кущі –

відсвяткувати час погибель

безвинно вбитої душі.

 

Не сумнівайся, не воскресне

умертвлений тобою плід.

Та чи заплаче піднебесся

хоч раз один на сотню літ?

 

Ні, не заплаче, збайдужіло

і, мабуть, це не від добра.

Убили душу, вбийте тіло.

Вже й трута скапує з пера.

21.11.21р.