На цім хресті вже стерті імена
І хто під ним ніколи не дізнатись.
Та лихо цю могилу омина,
Де козаки шукали собі брата
Й браталися на крові та клялись,
Що віра їх не буде розіп’ята.
Діди мені казали, що колись
На хрест сідали молоді орлята
Чи він благословить їх у політ,
Чи дасть свободи в чистім небі спити…
Було так сотню, може й більше літ
Про це мовчать давно забуті скити.
Лише ковил із вітром гомонить…
Настав мій час провідати могилу
І відчуваю серцем кожну мить,
Яка мені дарує дивну силу.
І голос чую сивини віків
І гомінкі, дзвінкі Дніпрові води…
Тепер я знаю звідки в козаків
Жага непереможна до свободи.
14.04.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар