Примара пам’яті
Таких ночей, напевно, вже не буде.
Переплелися руки, мов лоза.
І крапельки роси лягли на груди…
На жаль тоді не все тобі сказав.
Слова пусті, коли говорить тіло,
коли знемога утомила плоть.
У той момент були ми надто смілі
та мойра нас вела на ешафот.
Перегоріло полум’ям тартару
і доля наші розвела шляхи.
А нині пам'ять бродить, як примара
та не дає спокутати гріхи.
03.03.24р.
Немає коментарів:
Дописати коментар