Карашинське літо дитинства
(з циклу Карашинські жита)
Між двох полів неспішно коні йшли
та і життя ішло тоді не швидко.
Лиш вітер ледь торкався ковили
і в небі хмарка схожа на лебідку
пливла над лісом ближче до села,
вдивляючись в дзеркальні води Здвижу…
Куди мене дорога та вела?
Вже не розгледжу крізь життєві брижі.
Згубилися дитинства маяки.
Життя тьмяніші горизонти стали.
Були часи коли я залюбки
міняв ще незміцнілі ідеали.
Але закостеніли і вони
утиснувшись в самотнє слово – досвід.
Мене ж ночами повертає в сни,
де коні між полями йдуть і досі.
15.12.22р.
Немає коментарів:
Дописати коментар