У лісі густо пахне чебрецем.
Шукає щось скрекочучи сорока,
Невісту́льки* вмиваючи лице,
Росу спивають з пелюсток до строку…
Світає день, ще сонце не пече,
Мохи за ніч набралися вологи…
Розлогий дуб: «Спирайся на плече…» –
Прошепотів до мене край дороги…
Присів спочити під його гіллям,
Бджола дзумить, вишукує нектару…
Себе тут відчуваю немовлям.
Я вирвався з асфальтного тартару!
І серце не пече і не болить,
І відчуваю трави кожним вдихом…
Мабуть, оце і є блаженна мить
Де треба говорити з Богом тихо.
08.06.20р.
*Невістульки – ромашки.
Немає коментарів:
Дописати коментар