Й таке було: візьму я ко́су
і йду будити комарів.
Люблю травицю стоколо́су
і квіт Петрових батогів.
Роса вмиває гостре лезо,
воно ж по травах аж бринить…
Тепер нема таких поезій,
як дарить сіножаті мить.
Віднині тільки сон покличе
на косовицю, чи жнива,
де піт стікає по обличчю
і пахне скошена трава.
12.06.21р.
Немає коментарів:
Дописати коментар