Це сталося миттєво дощ і ми.
Стояли під навісом я і кішка.
І нам було не тісно ані трішки.
Лиш хмарка умивалася слізьми.
І, хто ж її образив сильно так?
Бо поруч ні душі ридає злива
І вітер підвиває їй тужливо.
Грози злякався відвернув літак.
Аж раптом промінь сонця із пітьми.
Надією зігрів сердечко кішки,
А я іще її погладив трішки.
Щоб не було, лишайтеся – людьми.
28.02.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар