До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.
Невтомне сонце зігріває світ,
А ми у ньому, безумовно, – гості.
Тому, нам не ножі потрібні гострі,
А злагода і мир на сотні літ.
23.02.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар