Шлях до мети
На тихих вулицях пам’яті
бродять одинокі спогади.
Шукають квітку папороті.
Та дуже втомленим поглядом
вдивляються в очі вічності,
мов промовляють їй: «Відпусти».
– Чуєш ллється музика часу?
– Хто автор?
– На жаль невідомо.
– Що ти корчиш мені гримасу?
Страшно? Тоді сиди удома.
Хух, втомився, немає спасу.
Вітер роздув багаття мети…
05.09.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар