Чугайстер

Чугайстер

сага-трилогія

частина І-ша – Зустріч

Де Черемоші* сходяться в єдино

й вітрисько у розпадині живе,

кривава повня у нічну годину

стару заводить пісню про нове,

на березі ріки попід горою

сопілка у руках сопілкаря

заходиться, то сміхом, то журою

і тільки зорі в небі мерехтять.

А жоломійка* душу вивертає,

шукає субесідника собі,

мелодія летить за виднокраї,

згубившись в затуманеній габі,

де ватри пломінь грається з імлою

лелітки викидаючи увись,

іди сюди, поговори зі мною,

котрий в смереки тіні причаївсь.

Ти не боїшся ночі у Карпатах?

Де чути мавок соковитий сміх

і повітруль поміж смерек багато…

Чи ти не бачиш і не чуєш їх?

Цієї ночі нишпорять відьмачки

і відчувають піднебесну прю, –

мольфарки, друже, –  темних сил воячки

їм би украсти душу хоч чию.

Ходи сюди, досидимо до ранку,

хай сатаніють поруч духи зла,

не наша це з тобою забаганка,

глянь на полінах, як кипить смола…

Як вийшов він, перевернувся всесвіт,

у жевриві розгледіти я міг

переборовши серця хворий клекіт

яким він є, із голови до ніг – 

Чугайстер.

28.08 – 01.09.23р.

*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний

  Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.

  Жоломійка – сопілка.

Частина ІІ – Ніч біля багаття

І він присів не мовивши ні слова,

лишень зітхнув кудись у темну ніч,

а далі, наче пісня колискова

співала ватра і казився сич…

Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,

але вона пливла, ніби віки:

– Що робиш ти у лісі цім, людино?

   Що загубив на березі ріки?

– Так я не те щоб загубив щось в лісі,

   шукаю зірку, бачиш – зорепад,

   спочити сів у цім казковім місці,

   де струшує зірниці вертоград,

   мабуть, доспіли у садах тих зорі

   мені б одненьку, отаку малу…

   Багацько я наслухався історій,

   Тому і полюбив, напевно, – млу.

Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,

перекидав каміння Черемош.

Реальність часто плутається снами.

Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –

і потягнувся поглядом між зорі,

і доторкнувся, певно, до Стожар

й додав іще: «Багато чув історій,

звізди ж уламків не стрічав, на жаль».

Ми замовчали. Бо про що баяти?

І мить-по-миті скапувала тьма.

Лиш комарі надокучали кляті

та дим багаття йшов кудись сторчма

і падав сон мені на млосні віки,

як не крути, а ніч своє бере,

об берег били хвилі бистрі ріки*

і пломінь кидав тіні між дерев…

01.09.23р.

*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де

зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний

та дають силу головній річці – Черемош.

Частина ІІІ – Світанок.

Крізь сон почув, як тріснула гілляка

і стало тихо ніби й не було

ні зустрічі, ні бесіди, ні страху

ще сонце не зігріло неба тло

та розтавала мла над місцем сили

і при смерті завмерла темна ніч,

як перша птаха десь заголосила.

Від вогнища Чугайстер канув пріч.

Не знаю я і нікого спитати

такі моменти таїна життя,

ще не прочахли грані* у багатті,

у грудях збитий ритм серцебиття.

Зробив ковток води із Черемошу,

умив лице, хай геть іде мара

та міцно кущ вчепився у холошу,

немов мене для чогось обирав.

Поміж трави блищала намистина,

там де Чугайстра щойно вичах слід.

Я вже й не знав котра тепер година,

не відчував ні втоми, ані літ,

мені звізда дарована за щедрість,

що дарував відлюднику тепло,

а може, навіть, дяка за відвертість

цього вже не дізнається ніхто.

Як він пішов ефірною ходою

зажевріла у небесах зоря

і тільки чути десь попід горою

сопілку у руках сопілкаря.

02.09.23р.

*Грань – жар.