Пізня осінь сльози ллє і ллє
вередує, аж немає спасу.
Заспокойся. Кожному своє.
Сонце заглянуло на терасу…
Й наче народився білий світ,
пломеніє яблуко Едему,
ти, підступний змію, дай відвіт:
плід спокуси вирішив дилему?
Бо мені здається більше – ні.
Нам своїх гріхів не зазичати.
Клени відгоріли у вогні.
Зве кудись давно померла мати.
29.07.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар