Вишгородські ночі

Кручі дніпрові не стануть го́рами,

сяде за обрій сонечко зморене,

у прохолоді прокидається гай,

іде ніч до те́бе, лише зачекай.

 

Хмари бундючні рожевим налиті,

десь цвіркунець заливається в скиті,

воду із річки п’є місячне сяйво,

на клумбі дрімають грації – мальви.

 

На парапеті збираються пари,

вечір сплітає тенетові чари…

Плечі мені прохолода лоскоче…

У вишгородські я закоханий ночі.

22.10.20р.