Стежиною цією тищу літ
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави́
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви́,
схиляю із повагою коліно.
Дарує міць прадідова земля,
гартує дух, щоб став міцніше сталі.
О, як же пахне зорана рілля
чи жовте листя, що в саду опало…
Пора стезею донечку вести,
хай вітер їй міцні дарує крила.
Щоб не зріклась Вкраїнської мети
і землю цю найбільш за все любила.
25.10.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар