(сестрі Наталці)
Були у світі лише ми й каштани,
як тільки листопад тікав із двору,
чекаючи удвох на зиму скору
та сніг, що не впаде відразу тане.
Таке воно дитяче лихоліття
в бабусиній хатині біля груби
коти свої вилизували шуби,
а ми калини заваривши віття
чекали казку за столом дубовим,
якого батько змайстрував покійний
(для мене дана тема ностальгійна).
Доварювалась каша гарбузова,
диміла пічка запахом сосновим
і пахло щойно вибране насіння,
бабуся хвацько поралась у сінях,
запарювала січку для корови,
нагрілася вода на керогазі…
А ми чекали оповість казкову.
Як хочеться вернутись туди знову.
Та можу тільки в пам’яті наразі.
18.10.20р.
На фото на пригорку бабина хатина.
Немає коментарів:
Дописати коментар