Із підвалу не
вийти на волю
І не знаєш, чи
день там, чи ніч.
Ниє тіло від
втоми та болю,
Світить лампа у
сорок свіч…
Ти підпишеш, усе
що захочуть,
Кров ніколи не
спинить катів.
І ледь жевріють стомлені
очі,
І душа рветься поміж
світів.
Бо це ницість російського
«миру»,
Як забули потомки
святе:
Сотворіння з
тирану – кумиру
Знову нас у
підвал приведе.
Хтось удосталь
нахаркався кров’ю
У катівнях міцних
КеДеБе.
На вінку: «Від онуків
з любов’ю…»
Тим, хто вибив
зізнання з тебе…
03.07.19р.
Немає коментарів:
Дописати коментар