Роздуми на Чернечій горі

А ворог боїться, Тарасе,

І слова козацького й шаблі!

Не здолано мови у часі.

Воюємо. Хоч і ослаблі.

Сидять лихварі на Подолі.

Орда напирає зі сходу.

Миряни у вічній крамолі

Зреклися і віри, і роду!

Дніпро хвилі б’є у пороги.

Гора розквітає Чернеча.

На згарищі царських острогів

Зросте козаками малеча.

Берімся, брати, за кресало –

Відродимо дух із руїни!

Не раз у вогні воскресала

Із попелу наша країна!

                                     08.03.19р.