Крим

(пам’яті найкращого друга

                  Сейтемурова Наримана) 

З-попід холодного граніту

Вода струмує й жебонить.

Крим. Літо. Гори. І ця мить

Коли здається на край світу

Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо

Знайти ні прихистку, ні тіні.

Дівчата п’ють п’янке «Мартіні»,

Чоловіки – холодне пиво.

Серед магнолії цвітіння.

Усі чекають першу зірку.

Встаю з готельного дивана,

Іду до друга Наримана,

І ми бредемо по узгірку…

До Кара-Дагського вулкана…

                                          30.03.19р.