І
Мріє снами коло
мами
Донечка мала.
Поки білими
снігами
Заміта зима,
І лягають
хуртовини,
І тяжіє ніч.
Сон у
батьківській хатині
Доторкнувся віч.
«Спи, доцюню,
баю-баю...» –
Легіт у дворі
І сонливість
навіває
Пісню цю зорі.
ІІ
«Дай заплету тобі
у коси щастя.
Хай янголи
попереду летять…
Вони і є
найвідданіша рать,
Яка тебе
торкнулася з причастям.»
В житті усім
потрібно йти в дорогу.
І не важливо, де
проляже путь
(Мабуть, у цьому
є найвища суть!),
Наше життя
належить лише Богу.
ІІІ
Вишиванку на себе
одягла.
Краса народу не
умре ніколи.
О, скільки в
тобі, донечко, тепла!
Сьогодні вперше
ти ідеш до школи.
І ці літа
грайливо промайнуть.
Відсиплють вишні
білі первоцвіти.
Останній дзвоник
проводжає в путь…
Швиденько як
повиростали діти.
ІV
Не ставай
дорослою в шістнадцять,
Не спіши,
попереду життя.
На руках ще буде
усміхатись
Долею дароване
дитя.
Будуть і тяжкі
безсонні ночі,
І «агу» –
найліпше на землі,
І щасливі почуття
жіночі,
І свіча надії ув
імлі.
Буде все, бо жити
ще і жити,
Хай скресає крига
на душі.
Прийде час пожати
щастя жито.
Тільки, я благаю,
не спіши!
V
Білий колір
личить, як ніко́ли.
Усмішка і яхонти
очей.
Запахи духмяні матіоли
І фата стікає із
плечей.
Донечко, тебе
благословляю
На святий,
сімейний, Божий труд,
Бо у праці є
ключі від раю.
Ти про це ніколи
не забудь.
Це́ркви заспівали
передзвони,
І, куди не глянь,
така краса…
Дві обручки наче
дві ікони:
Шлюби реєструють
– небеса!
VI
Ці мрії зовсім
недалекі.
Стань до вікна,
поглянь у сад.
Дивися: в небесах
лелеки.
Дарма що пізній
листопад…
Серед хитких
найперших літер
Ще не написаних
поем
Розгорне жовте
листя вітер
І небо зрадує
дощем.
Скінчилася жіноча
му́ка,
Розтанула густа
імла,
Це неба таємнича
злука,
Де маму доня
обняла.
VIІ
Вже платтячко
мале (було на виріст).
Волосся туго
сплетене в косу.
Іду слідком, а
бантів тихий шелест
Підкреслює цю
неземну красу.
Як ніжно
обіймають її руки.
Щебече дзвінко,
«Таточку, люблю!»
Безсонні ночі –
та хіба ж то муки?!
Це ніжні
передзвони кришталю!
ІІХ
Найвища суть
жіночого буття
Народження для
смерті перемоги.
Жінка живе одним
серцебиттям,
Допоки Бог їй не
дарує злоги.
А потім доня
донечку спов’є
І візьме
немовляточко на руки.
Було так завше і
тепер так є!
Бабуся любить
пестити онуків.
ІХ
Ось вона та мить
–
Ніч, усипану
зірками,
Бог благословить…
Мріє снами коло
мами…
10.11.18 –
17.03.19р.