Розмир

Чи п’є туман росу, чи землю поїть?

Світанок не відкриє таїни.

Коли ще ходять біля хати сни

і сили набираються левкої

й ростуть в батьків не для війни сини…

 

Та гряне громовиця рукотворна

побивши «градом» землю і дітей,

життя людей зібравши, мов трофей –

іде війна юродива потвора

та жах її довічний корифей.

 

І сіють смерть, бо іншого не вміють.

Які страшні сьогодні врожаї.

Мовчать після артобстрілів гаї.

Та поки в серці жевріє надія,

що пісню заспівають солов’ї.

 

Й орда відступить в мочарі гнітючі.

Вставай, мій брате, ти не вмер, ти спиш,

давай навпіл ділитимемо книш…

Час вибілить у небі чорні тучі,

але ядучою зробилась тиш.

23.04.22р.