Донечці

Тобі ще мріяти і жити,

дітей народжувати і

заповнювати колоритом

буденно-відсірілі дні.

Спостерігати зорепади,

ходити берегом Дніпра,

де твої щічки вітер гладив

й дзвінка буяла дітвора.

 

Ще буде все. А зараз, доню,

країною страшна йде пря.

Й твоє дитинство у полоні

під обстрілами вигора.

Та окупанти хай не мріють

перемогти дитячий сміх.

Коли є діти, є надія,

що ми здолаємо усіх.

19.04.22р.

P.S. Коли ворожі обстріли впритул наблизилися

до нашого міста, шестирічна донечка

знаходила в собі сили заспокоїти кожного

і мене у тому числі. А коли таких сил їй

вже бракувало, вона горнулася до мене,

тремтіла, як листочок у злу негоду і казала:

«Таточку, мені дуже страшно». І тоді вже мені

доводилося заспокоював свого маленького сміливчика.