Пегасик і піїт

І

Рже пегасик із «труда» поета:

«Свідок Бог, я диктував не це!»

В описі коханої портрета

вийшло перекошеним лице.

Як тепер дивитися ув очі?

Думай сам, піїте, ти – глухий!

Плоскогрудий в тебе стан дівочий,

Ну і трішки де-не-де – кривий.

Рими дієслівні шкутильгають,

розміри гуляють взагалі:

«Як в копита ухоплю нагая,

буде мало місця на землі!»

ІІ

Дістаю із зашморгу Пегаса…

Finita la commedia. Слабак!

Лошака піїт довів до сказу.

Ну, а сам – бухати у кабак.

Із вином міцні приходять музи.

Кажуть ще й такі, що Боже мій.

А коняка з крилами – обуза,

інша тема то «Зелений змій»!

Наллємо по повній і повторим,

Хай сідає муза на плече,

бо у нас із нею спільне горе…

Що заснула? Наливай іще!

І коли в очах від спирту ясно,

ти не говори дурні мені!

Людям напишу слова прекрасні:

«Лох – Пегасик! Істина в вині!».

15/18.11.20р.