Прийшла пора розхристаних думок.
Дерева голі, вечоріє рано,
як не дощем полоще, так туманом
укриє береги свої ставок…
Здається, що так близько до зими.
Останній місяць. Як тут не радіти?
Та бабине давно минуло літо
і донечці різдвяні сняться сни…
Я снігу хочу білого листа.
На нім так легко римувати слово
й не видно бруду під його покровом
і, навіть, веселішає в містах.
А поки листопадить за вінком
і барабанить дощ у підвіконня…
А що робити? Кажуть: «Міжсезоння…» –
Не краплі – сльози скочуються склом.
02.11.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар