Святвечір пам’яті

Святвечір пам’яті. Молись.

Нехай свіча не затухає…

Ми пам’ятаєм, як колись

країну, що назвали – раєм

звели нещасну до біди,

у горі чорному втопили…

Лишились в урвищі сліди

одної на село могили –

у ній свій спокій віднайшли

кому не було чого їсти,

не змити вам тої хули –

трикляті вбивці – комуністи.

Їх не оплакували, ні,

скидали голими у до́лу*…

І хоч жаскі минули дні,

я вам не вибачу ніколи.

Проси, свіча, за души їх,

благай за кожну перед Богом!

Забути голод – страшний гріх.

Я поминатиму їх словом…

 

На свічці віск краплинами усох.

Біля вікна ми плачемо удвох.       

29.11.20р.

*Дола (діл) – яма для мерця.