Згубилися з тобою навесні
та зорі до світанку рахували.
І ароматом трави запашні
вели, здається, нас в сади Магдали…
Ще не вкусили першого гріха,
не зміг знайти нас навіть змій спокуси.
В моїй руці лежить твоя рука,
а в гру́дях неспокійні серцетруси…
Світає небо. Саме час іти.
Одним життям, та різними шляхами.
Тоді було півкроку до мети,
коли любив, здавалось, до нестями.
Немає коментарів:
Дописати коментар