Мовчала ніч і в ній мовчали ми.
Та чи була тоді в словах потреба?
Де тиша обнімала нас крильми
і зорепади дарувало небо.
Як мріялося солодко в траві.
Для нас ще всесвіт не придумав сло́ва.
Поміж зірок летіли долі дві,
поки зоря дрімала світанкова.
Укрила землю непроглядна мла
і стежку загубили ми додому.
Здавалося, судьба нас провела
над урвищем по мостику вузькому.
А вогнище вилизувало тьму
і тіні оживали загадкові…
Мені б збагнути лиш одне: чому
так хочеться вернутись туди знову.
28.05.21р.
Немає коментарів:
Дописати коментар