Манівцями

Чи ріже правдонька, чи коле?

Там, де натоптані стежки́

ідем, як віслюки по колу,

але могли б і навпрошки.

Встеляє небо сірі хмари,

а оболонь покоси трав…

Було коханням дуже марив,

любов допоки не пізнав.

В душі занедбаному храмі

стоять лише огарки свіч.

Чийсь голос кличе: «Гайда з нами!» –

та страх вселяє божий бич.

Отак життя і промайнуло

кружляючи на манівці.

Бува. Згадалося минуле.

У зморшці на моїй щоці.

22.05.21р.