Стара верба
Хитається під сирістю небес
стара верба, похила та розлога,
їй хочеться, немає сил, до Бога
і білий світ щоби навіки скрес.
Усе життя прикута до села,
точніше до дороги, що на цвинтар,
де гірко плаче найтихіший вітер,
як доленька дитя не вберегла.
А це пробився пагін навесні,
позеленів серед гілля сухого
і ожила рокита біля нього,
і син біля матусі заяснів.
23.11.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар