Завія спогадів

Завія спогадів

Завія не тяжіє, а летить,

неначе пух, на спогади осінні,

які тобі ще, аж до болю рідні,

але чужими стануть в одну мить

і ця миттєвість поруч, за вікном,

під білим снігом кригне ледь помітно,

а він горить, струмить сріблястим світлом

та пахне ще коханням і вином,

така собі небезпідставна гра,

коли удвох під білим покривалом

волає тіло: мало, мало, мало…

а час шепоче: «Годі, вже пора».

21.11.23р.