Останній бій

Останній бій

У криївці холодно та сиро

на стіні ледь тліє каганець,

слухає уважно командира

молодий та стомлений боєць.

Він зоставив рідних у верхів’ї,

де тепер вирує сніговій,

москалі ховаються, мов звірі

чи скоріш не звірі, а щурі.

«Треба зупинити, хлопче, валку

в неї курс на вузлову із гір…

жалко люд невинний, дуже жалко,

їх везуть етапом у Сибір.

Ти місцину знаєш дуже добре,

проведеш нас плаєм поміж гір,

серце в тебе, воїне, – хоробре» –

мовив наостанок командир.

Десь під ранок засідка  ОУНа

вже чекала на кривавий бій,

аж юнак промовив тихо: «Будьмо» –

й до машини кинувся мерщій,

вихватив кермо, ніби відрізав,

нерви мав, напевно, як струну.

Й два десятки виродків-чекістів 

за собою в прірву потягнув.

12.11.23р.