* * *

Прошу, мовчи ще хвилинка в нас є.

Вітер листя зриває, як одяг.

І серце тремтить немов не моє

та вже наганяє пару потяг.

 

Наше життя це суцільний перон.

Тримаю в руці прощальні квіти.

Двері відкриті у темний вагон.

І вітер. Знову цей клятий вітер…

 

Потрібно пізнати все у житті.

Звикти не можу ніяк до розлук.

І розуміюся на самоті

до чого являється крук.

06.01.21р.