Історична ілюзія

Спинися. Часу обмаль. Спішити не можна.

Зіркою з неба упало додолу життя.

І на душі неспокійно, нестерпно тривожно.

Мокнуть налиті, готові до зжину жита.

Рвуться плебеї святині чужі розтоптати.

У Прометея украли жарини вогню.

Вибиті вікна і двері батьківської хати.

Та нелюдів оних за здійснене зло не виню.

Зсовує залишки долі вітер у прірву.

Рештками Честі дехто вичерпує бруд.

Мірило яке має той, хто міряє віру?

Тінь із ножем за спиною. Спокійно: це – Брут!

Все догорить, як папір, до останнього слова.

Попіл розлючена буря за обрій несе.

А на майдані уже назріває промова.

Так починається і помирає усе.

                                                              22.02.19р.