Люблю безмежно
ярові розсвіти.
Здається, що
народжується світ.
Як гріє мою душу
не зігріте
І тихе шелестіння
сонних віт.
І пролісків
намисто синьооке,
І переспіви на
межі струмків,
І поле без країв,
таке широке,
І перший окрик
стомлених граків…
Ще паморозь
укутує світанок.
Калюжі досипають
ніч у склі.
Та вже дарує
березневий ранок
Цей неповторний
аромат землі.
20.02.19р.
Картинка з інтернету.
Немає коментарів:
Дописати коментар