* * *

* * *

Намалюй на вікні дивні квіти, неначе в дитинстві.

Зі смаків залиши на губах лише бабці узвар.

Посрібли до схід сонця морозом в саду моїм вишні.

Іще хочеться дива і, звісно, краплиночку чар.

Скам’яніє душа, збайдужіє, нап’ється трутини.

У житті так було споконвіку, так буде і є.

Чи багато лишає нащадкам у спадок людина?

Тільки дрібку думок та ще іноді ймення своє.

Вся бундючність і лоск потьмяніють, усіються прахом.

Ще ніхто в потойбіччя й копійки не зміг пронести.

Але ти обираєш дорогу широку на плаху, 

і схиляєш в покорі коліна за крок до мети.

11.01.24р.