Ратаї

Ратаї

У древнім храмі між розсохлих стін

ікона кровоточить, тихо плаче.

Ми ратаї, ми нація терпляча.

Тож не питай по кому лине дзвін.

Чи вкотре по тисині плине ка́ча.

Мов рвана рана у моїй душі

ця вирва долі, часу лихоліття,

ідуть на вірну смерть сьогодні діти

і розум вже, здається, на межі,

але не хоче з мойрою змиритись.

Святою вічно буде тільки – Русь –

її границі виплекані кров’ю:

від гір Карпатських, аж до Приазов’я

збирали хліборобів ми в союз

і хліб ростили з чистою любов'ю,

але...

16.01.24р.