Трава шепоче: «Дай мені роси,
не маю сили серпень пережити,
стоїть стерня де вчора пахло жито…»,
а вітер каже: «Навіть не проси!».
Здіймається дорогою кура́,
лелеки сполох б’ють, бо час у вирій,
зело жовтіє у країні милій,
за небокрай збиратися пора…
Здається, все розпечено вогнем.
А яблука на сонці розігріті
напевно знають, їх скоштують діти
і день осінній вмиє ще дощем.
21.07.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар