Наллю собі у склянку смутку
і день потроху догорить,
і вечір промайне хай хутко,
чекаю на ранкову мить…
Дивлюсь, як сонячна заграва
нічну розсіює пітьму,
а я лежу собі у травах
і голови не підійму…
Летять у небі хмари білі,
Дніпрова хвиля б’є привіт…
Душа моя ніби не в тілі…
Люблю ранковий дивосвіт.
18.07.20р.
Немає коментарів:
Дописати коментар