Сага про вічне місто

І

Літописи напише час,

а віру примножить пітьма.

Чи багато чули із вас,

небесна звучить як сурма?

Як думку наводять вітри

до переміни охочі…

Пам'ять мою не зітри –

дух вишгородської ночі…

ІІ

Бачиш, на схилах Дніпра

з древніх часів до нині

Ольжина плаче гора,

княжі стоять дружини,

місяць кривавий пливе,

аритмія у серці…

просто побачити це

не кожній людині дається.

ІІІ

Чи можеш ти стояти на сторожі?

Такий старий. Тобі вже літ і літ…    

Але в туманах оживають вежі

й свята вода струмує з під землі.

 

Чи знайдеш спокій в метушінні світу,

чи вистоїш проти московських зим?...

Лише тобою моя кров зігріта

й шляхи земні мене ведуть не в Рим.

 

Ти вічне місто. Місце сили й слави.

На пагорбах безсмертної ріки

великої, слов’янської держави

хіба є владні над тобой віки?!

01-05.09.20р.

P.S. Вересень надихнув мене на два вірші,

які я вирішив об’єднати в невелику посвяту

чудовому місту слави України, місту князів –

Вишгороду.