Останній бастіон

Останній бастіон

(колегам, які не зрадили рідного слова присвячується)

У слова ми – останній бастіон,

Бо люблячих цурається зневіра.

Стікає рясно, кров’ю, ера звіра

І відступає чорний легіон.

Не видно краю і кінця війни.

Та ближчою стає розв’язка драми,

Нав’язаної «добрими» царями –

Про всемогутню волю сатани.

У вірші укріпляємо редут.

Не маємо не зради, ані змови,

Останні хто лишилися у мови –

Її врагу ніколи не здадуть!

Війна поета – інші рубежі.

Та хто сказав?, нема чого втрачати,

Чи вимовив: – поети не солдати!

Той не ходив ніколи по межі.

Глухому серцю – кам’яний острог.

Ницій душі усе високе – всує –

«Розстріляне відродження» не чує –

Вона байдужа. І суддя їй – Бог.

Допоки всі будують «Вавилон»,

Ніхто не вірить у могутнє слово,

А супостати здрастують чудово…

І лише ми – останній бастіон.

                                                 09.11.17р.