У серпні дозріває урожай,
Запахли: мед, і яблука, і груші,
А сонце дожирає зелень, сушить
І без того уже посохлий край.
Забили дзвони – Спаса наяву.
Лелеки затріщали на болоті.
Душа зашепотіла тихо: – хто ти?
А справді – хто? У світі де живу.
І хочеться відкрити небеса
Та: як ся маєш? Тихо запитати.
Бо там уже матусенька і тато…
А я наївно вірю в чудеса:
Що буде день, який з’єднає нас
Коли землі полишу свої лати
Ми стрінемось і буде що сказати…
Але на разі, поки ще не час.
30.07.17р.
Немає коментарів:
Дописати коментар