Переродися, духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні,
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки́…
Сучаснику! Не допусти бездушшя!
Перехрестись завидівши свічу.
Біля вогню безвинно вбиті душі
Мовчать скорботно. З ними я мовчу.
03.11.19р.
Немає коментарів:
Дописати коментар