Безнадійні ночі
Як сльозою на склі заплаче світанок.
Ти очі розплющиш життя це чи ніч?
А син прошепоче: «Ну, здрастуйте, мамо,
за те що загинув, пробачте мені».
Поспішно борвій пролетить вертоградом,
аж сказиться десь попід вікнами сич,
присяде у ліжку вона безпорадно:
«Мене за собою, синочку, поклич».
І стане так сумно, аж очі росіють.
Лелека на стрісі гніздечко не в’є.
Остання лишилась у неї надія –
уздріти у маренні чадо своє.
Вдивляються очі у марево світу,
вслухається чутко у будь-який звук…
Але ні привіту нема, ні просвіту.
Де сокіл гніздився, тепер кряче крук.
28.12.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар