Ой, котику-муркотику

Ой, котику-муркотику

Котику-муркотику, де ж бо твої китиці,

ой, замітає-стелиться за вікном зима,

навіть повня стратила, в небесах не світиться,

розлилась до небокраю ніченька німа.

А за сивим овидом хіба що угледіти?

Виринає чорний човен серед білих грон…

Покидали дітлахів горді птиці-лебеді.

Хвилі б’є, аж піниться у скелі Ахерон*.

Чи доб’ється правди він? Чи йому дозволено?

Зупини час настав цей горе-зорепад.

Котику-муркотику, кожен нерв оголено,

як людиною зостатись ти мені порадь.

12.02.23р.

*Ахерон – ріка мертвих.