Плин часу
Отак й життя – дмухнеш й нема,
уже й онуки йдуть до школи,
на голову мете зима,
така холодна, як ніколи.
Вервечкою спливають дні,
що ефемерні до нестями.
Чому ж так холодно мені,
як вірші журяться словами.
Вже й друзів журавлі зовуть
кудись у даль, за небокраї…
і провести в останню путь
іду. А серце пам'ять крає.
17.05.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар