Живодерня

                (моїм колишнім друзям Миколі та Івану

                (Срібновіту) Терновим  присвячується)

Дивився кінь хазяїну услід

і розумів, що вороття не буде,

так зраджувати вміють лише люди.

Отримав гроші й рушив до воріт.

На прохідній поскрипував ліхтар.

І смертю тхнуло вмерле товариство.

А за парканом пахкотіло місто…

Та це була дорога у тартар.

Сховав купюри м’яті в кунтуші,

За спиною розправив чорні крила…

І пивом запивав своє безсилля.

Що ж відчував він у своїй душі?

05.12.21р.