Сон політв’язня

Ще Гулаг не відгув, канчуками не вибили душу.

Долітали у вирій просочені кров’ю листи.

Біломорський канал не поїв перепоєну сушу

І вождю і тирану кидали ми коротко – Ти.

Розквітали при виді жінок-ворогів вертухаї

І без ласки і згоди лягали у постіль слабкі.

Сильні знали не вічні ці муки і лагерні зграї,

І подохнуть російські «совєти», кати й Соловки.

Як приходили сни то до ранку вони вигорали.

Пам’ятаю один: дощ змиває багнюку із гір,

Розквітають Карпати, і руйнуються геть п’єдестали

Під «великим» вождем, і палає до краю Сибір…

І лунають пісні, ллється мова довкіл солов’їна,

Як Христос воскреса, повертається в рідні краї

Мальовнича цвіте від зорі до зорі Україна…

І пророчі слова проростають, Тарасе, твої.

                                                                 24/26.04.19р.