Цінності

Цінності

Ластівко мила, ось тобі стріха, живи.

Вітер збирає перші, малинові роси.

Голосом Бога скоро задзвонять церкви

і ти заспіваєш у вимірі їх суголосся.

Ллється за край хлібодайна красуня весна,

мати-земля гречкосієві руки цілує,

спушує поле за добрим конем борона

і відкликається кожному рухові збруя.

Будуть хліби, значить буде довіку життя.

Так облаштована від первоздання природа.

Де найцінніше в людини – любов і жита,

буде і ласка Всевишнього то́му народу.

20.07.26р.

Ніч закоханих

Ніч закоханих

Перегорни сторінку зорепаду,

нехай летить. Нехай від нас летить…

цвіркун виводить тиху серенаду

до поцілунку за коротку мить.

У теплу ніч, аж затремтіли плечі,

Чумацький Шлях штовхав удаль вози

і вітер мовив голосом предтечі:

«Лишилось пів години до роси».

Як швидко ніч спливла кудись у вічність,

сіріла хутко непроглядна мла,

але була іще одна магічність,

в якій злилися губи та тіла.

19.07.26р.

Старий ловелас

Старий ловелас

(трохи дурні)

 

Пішли усі старання нанівець.

Та до життя такого наче й звик.

Усох у ловеласа корінець,

з живих лишились очі…

                                          і язик.

17.07.26р.

 

Мракобісся

Мракобісся

У морок радянської ночі

штовхає насильно москва.

Та я їй пручаюсь, не хочу

назад до імперії зла,

до «світлих» ідей комунізму,

до скрути, талонів на хліб,

де перші посіви рашизму

зійшли попід горни і дріб…

Там тхнуло дитинство запріле

в постійно дірявім трико

і ми від вождів ціпеніли –

плебеї ж парткому ніхто.

А десь на задвірках планети,

де навіть лякається страх,

там стережуть кулемети

розхристаний вічно ГУЛАГ.

16.07.26р.

Зорепадовий вірш

Зорепадовий вірш

Літо перебродить, як вино.

Серпень Персеїдами заплаче.

Нехай плаче, сльози ті на вдачу,

а на небі зір іще рядно.

Буде і жовтневий зорепад.

Вистигли уже Оріоніди.

Віз Великий на зимівку їде,

Віз Малий скрегоче невпопад…

На мороз, напевно, чи на сніг?

Далі Гемініди й Квадрантиди

скрасять небосхилу зоревиди,

коли грудень стане на поріг.

А весна най підсумує все.

Ми весні не можем не радіти,

коли сад потопне в білім цвіті,

зорепад Ліриди принесе.

29.06.26р.

Міжсезоння

Міжсезоння

Вирвою осені покотилось сонечко,

лебеді тумани б’ють крильми,

наберу я вітру доні у долонечки…

Скільки тут лишилось до зими?

Листя в тихім парку з димом перемішане,

ліхтарі стоять, мов чатові.

Аромат безсоння жовтопад заміщує

на гіркі пігулки у траві.

Ліки не лікують те, що не лікується,

тут безсилі кращі лікарі.

Містом розлилася міжсезоння вулиця

і зове гуляти на зорі.

13.06.26р.

Горобина історія

Горобина історія

Горобчики тікали від війни.

Горобчики ховались у пшениці.

Шрапнелі вий їм і донині сниться,

і смерть іде за ними в житні сни…

Стоїть у портупеї офіцер.

Зітхає обважніло злаком поле.

І зойкнула земля нестерпним болем,

один горобчик зраненим помер.

І горобчиха плакала над ним,

і понад ним його ридали діти…

сміялись диким сміхом московити

виднівся вищир їх крізь чорний дим.

06.06.26р.

Пізнати жінку

Пізнати жінку

Вона найкраща. Знаю. Бо пізнав

її волосся запах поміж трав.

І випив губ коралі запашні,

що шепотіли про любов мені.

У зорепадах чарівних ночей

торкався вишень збуджених грудей,

ловив очей лелітки кришталю…

я до нестями жінку цю люблю.

02.06.26р.

Випускниця

Випускниця

На сьомому небі від щастя

вона поверталась додому,

браслетик змії на зап’ясті

уже не знімав її втому,

але і надмірно не в’ючив,

дивився у даль апатично,

під запах акацій п’янючий

і погляд сузір’їв античних,

у гуркоті перших трамваїв

розсвіт заюначився кволий,

ось тільки у травня розмаї

закрилась дорога до школи.

01.06.26р.

Горе не біда

Горе не біда

Поділися но горем, козаче,

з капшука я відсиплю біди.

Наша доля за нами не плаче,

ворожити у степ не ходи.

Прив’яжи скакуна до одвірка,

хай корчмар нам наллє до країв,

хоч п’янкіша за пиво горілка

та гіркіша солодких медів.

Кріпаком* забивай свою люльку,

нехай чхне люципер до ладу,

це найкраща від біса пігулка

яка вмить розганяє журбу.

Ось послухай, це пращурів мантра,

яку я по цей день бережу:

все мине не сьогодні, так завтра…

не спіши, друже мій, за межу.

Та й яке у нас горе, козаче.

31.05.26р.

Пря

Пря

А небожителі дивились:

доб’ють хохляндію чи ні?

Країна тоне у вогні,

повсюди множаться могили

та на смертей безликім тлі

п’яніють сучі москалі,

безкарності відчувши силу.

На небі дивляться та й годі.

Чекати помочі дарма.

Її не буде. І нема.

Ні післязавтра, ні сьогодні.

Тільки вітрів сурмить сурма

і смерті важчає сума́,

бо гинуть козаки на сході.

Неначе доля вже не мила,

ідіть до біса, москалі,

розчинитесь ви у золі,

у ЗСУ зростають крила…

А ми дорослі та малі

Святій поклонимось Землі,

бо в ній коріння наше й сила.

26.05.26р.

Морок міста

Морок міста

Місто не місце для втечі.

У церкві лунає: «А́мень».

Розбиті серця лелечі,

бруківки холодний камінь,

висохлі руки бульварів,

проспектів порвані шрами,

люди, так ніби в тартарі,

йдуть до зупинки рядами…

краплини дощу із воску,

а там де істини скриті –

вибиті очі кіоску,

шпальти газет у санскриті…

місто людину ссе

і все.

20.05.26р.

Під крилом спокуси

Під крилом спокуси

Любить – не любить…

 було ворожіння у нас.

Як же тоді

 всі слова нам давались несміло.

І вигорав,

 ніби порох, відведений час...

одяг злітав

 пелюстками ромашки із тіла.

Губи твої

 шепотіли невпевнено: «Ні…» –

тільки те – Ні –

ми об камінь спокуси розбили…

і догоріли

 удвох у кохання вогні,

де разом із нами

 янгол спалив свої крила.

17.05.26р.

Червневий клопіт

Червневий клопіт

 

Червень розлився по небу червоним вином.

Вітер шукає між трав чебрецевого трунку.

Птаха несміло витьохкує щось за вікном.

Річка до берега горнеться у поцілунку.

Ліс після зливи під ранок стоїть і мовчить.

Гиркає ще, немов мачуха, десь громовиця.

Небесна твердінь свою розкриває блакить.

І підіймає колосся до сонця пшениця.

Так Божий день у законні вступає права.

Осанною ллється молитва йому, наче пісня.

Скоро почнуться по всій Україні жнива

і Персеїди женців увінчають опісля.

16.05.26р.

Аритмія часу

Аритмія часу

Ні тьоті Тоні, ні тітки Зіни,

ні матері давно нема,

буває двері скрипнуть в сіни,

обернешся, мете зима,

то віє спогадів завія,

про те, як всі були живі…

що значить часу аритмія

тепер відомо і мені.

На жаль.

12.05.26р.

За гранню самотності

За гранню самотності

За келихом вина вона і вічність.

А хто ще треба їм за келихом вина?

Як замело на вулиці у січні

і на старій гітарі порвана струна.

Мов рваний нерв на тлі різноголосся

зневірено спішить годинник на стіні.

Не збудеться, що досі не збулося,

бо – happy end – лиш у красивому кіні.

А це життя. Воно слабких не терпить.

І винен буде тут ніяк не чорний кіт.

Таке уже було колись. У серпні.

Коли уперше впав на серце лід.

08.05.26р.

Чарівна молитва дитинства

Чарівна молитва дитинства

(із розділу Карашинські жита)

Пам'ять упаде туманом,

де дитинство відцвіло,

небо, синім океаном,

льону поле і село…

гуси стережуть стежину,

ґелґотять на всі світи,

хоч до рук беру лозину,

але боязко іти,

а ще треба повз телятко,

що прив’язане на шнур…

хмара ніби янголятко,

губи шепчуть: чур-чур-чур…

із тим – «чур» – і до сьогодні

крізь негоди всі бреду,

нелегкі шляхи Господні,

але з Чуром ми в ладу.

06.05.26р.

Чашка чаю

Чашка чаю

Живе у філіжанці вічність

і чаю терпкуватий смак.

Хтось ляпне: дивна архаїчність,

але не вірте, це не так.

Рослина зібрана на сході,

де, кажуть, жиє дивний змій,

наповнить переддень сьогодні

окрасою ранкових мрій.

04.05.26р.

Туапсенський синдром

Туапсенський синдром 

Потушили туапсе

і сказали: "Хух, мля, все!" -

місто димом скуте,

підлітає "Лютий"...

вибух серед ночі -

грійтеся хто хоче!

Бровді бородой трясе,

знов палає туапсе.

Ось така от штука.

Це хуйлу наука!

02.05.26р.

Коли говорить ніч

Коли говорить ніч

Послухай ніч.

…Мовчить валькірія і плаче,

аж сльози росами лягли…

іди, рятуй її, козаче,

від бусурманської стріли,

лети до неї в чистім полі,

де євшан-зілля поросло,

вона не скориться неволі,

у річки вигнеться русло

і побіжить собі далеко,

по Приазов’ю, через степ,

де з вітром гомонять лелеки,

а ніч збирає свій вертеп

й веде кудись заблудлі душі.

Я бачив диво в тих краях:

кудись бреде собі послушник

туманом у Чумацький Шлях.

02.05.26р.

Передгроззя

Передгроззя

 

Перун нагострить свої стріли

і полетить за Синевир,

там де смереки постарілі,

де ходить невідомий звір

поміж Карпатських гір старезних,

поміж збентежених річок…

хтось небо розмалює пензлем,

створивши видимий арт шок,

в прихованім від люду світі

розквітне дивний антураж…

Принишк від здивування вітер.

Йому сподобався пейзаж.

01.05.26р.

Сніжинка

Сніжинка

На перехресті ночі 

вітер з’їдає дим,

поглядом поторочі,

місяцем молодим

грудень у грудці мерзне,

зимно стає зимі,

де зорепад помпезно

палить свої вогні.

Плачеш чому, лелітко?

Скоро зійде зоря.

Нині ж гори, мов квітка

у світлі ліхтаря.

30.04.26р.

Ґрааль кохання

Ґрааль кохання

Наповни до країв ґрааль

і буде вічним щастя наше,

час одягнути пектораль

та випити кохання чашу.

Хай омине. Нехай мене

холодний вітер міжсезоння,

що з півночі безжально дме,

хоч небо синє, як безодня.

Чи спалить сонце нам мости?

Ніхто сказати не зуміє.

Тримай ґрааль міцніше ти

ув абрикосову завію.

24.04.26р.

Порожнеча

Порожнеча

В ім’я твоє я крові не пролив.

Мовчать уста. Молитва ця чужа їм.

Почервонів на сході небосхил,

зробився від вогню гармат багряним.

Чорніє танком вибита рілля.

Питає ліс обвуглений: «До коли

топтатиме нас чобіт москаля?

Ви оркам не пробачте це ніколи».

Чи донесу свій непосильний хрест?

На плечі впала пустотою втрата. 

Лунає звідусіль: Христос воскрес!

А ти ніколи не воскреснеш, брате.

22.04.25р.

Коли починаються війни

Коли починаються війни

 

Колись життя плило собі довільно,

а час був ніжний, ніби кіт рудий…

Будь про́клятим, хто починає війни,

порушив Божу заповідь: «Не вбий».

 

І ти уже не знаєш навіть де ти,

ЄЕС безсилий, НАТО і ООН.

Дорогами скриплять старі лафети…

і смерті підвивають в унісон.

07.04.26р.

Десь у Звягелі

Десь у Звягелі

Провулками тихими Звягеля

Лесі лунають ще кроки,

де лине поезії магія

і слово її високе,

там ніжиться Случ переливами,

зорі на берег виносить,

із нею у слові  щасливі ми…

А кроки лунають і досі.

07.03.26р.

Останній подих зими

Останній подих зими

Хоч скільки б люті лютий цей не мав,

полиш мене, я в нім іще побуду.

У той момент, як скінчиться зима,

нехай весна силком штовхне у груди

і я піду за дальні рубежі,

де зорепади падають на плечі,

угледівши у неба на межі,

як зграї повертаються лелечі

до чистих, не спаплюжений джерел,

такі вони повік сади Едема…

Іде мені на зустріч Агасфер.

Але куди? Для нас обох дилема.

13.02.24р.

Післязим'я

Післязим’я

Переночую зиму і піду

по красноталь, що наче сонце сяє,

хай у весни все буде доладу

вона розквітне у полях розмаєм,

кульбабкою у батьківськім саду,

веселкою над надто сонним гаєм…

Зима, найголовніше, позаду.

11.02.26р.

* * *

* * *

За полем ліс, за лісом знову поле…

Земля чекає хлібодарних жнив.

Чи ти колись мене полюбиш, доле?

Як та, яку усе життя любив.

Ні докорів не маю, ані смутку,

ранкових рос напився досхочу.

Хоч юність пролетіла надто хутко,

на її крилах дотепер лечу.

Коли настане визріти час глоду,

кого спинити в силі журавлі?

В житті я мав найвищу нагороду –

одну тебе любити на землі.

10.02.26р.

Куліш

Куліш

Не хочеш, бусурмане, то не їж.

Пшоно та сало зварені по духу.

Козача їжа у степу – куліш.

Я ось що розкажу тобі, послухай:

пшоно дарує нам Чумацький Шлях,

ім’я назву я кожної зернинки,

і не важливо турок ти чи лях

сідай до столу, хліба на шкоринку…

не думай упереджено про нас,

не ми з мечем прийшли на ваші землі,

не нагодує доля про запас,

після Купала ночі стали темні.

На місяць виє десь голодний звір,

зриває протяг тютюну завісу,

і навіть якщо жде кривавий пир,

козак не зрадить кулішу та крісу.

Ти розумієш, бачу по очах.

Пшоно дарує нам – Чумацький Шлях.

25.01.26р.

Шлях

Шлях

Якщо народжений вмерти у ві́рші,

живи в кожній літері серцем.

Не бійся творити. Люди всі грішні.

Зійдися із долею в герці

і бийся до останнього подиху.

Твоє слово – це меч Арея.

Кажуть, Мойра не любить юродивих.

Не кожний стає – Прометеєм. 

18.01.26р.

Відзимки

Відзимки

Замироточив білий сніг.

І у зими фінал буває.

Зібрались жевжики у зграю,

калини кущ їм оберіг.

Зі стріх краплини ляпотять,

а перший голуб надто сміло

занурив у калюжу тіло

і оспівав цю благодать.

Десь крук прокинувся від сну.

Йому так хороше сьогодні.

На дереві, мов на амвоні

він зве у рідний край весну.

17.01.26р.

Всьому свій час

Всьому свій час

Тобі не буде привілеїв.

Життя, мій друже, річ складна.

Позичиш сили у Антея?

У Діонісія вина…

І помандруєш білим світом,

шукатимеш тілесних втіх.

Людину тягне, мов магнітом,

Адама первородний гріх.

Але і змій свого не впустить,

бо завжди плазуни бридкі,

навіть в прополеній капусті

знайдеться пару будяків.

І виросте з чортополоху

могутній, непідкупний вой.

Для кожного своя епоха.

І у епохи свій Герой…

14.01.26р.

Тістечко

Тістечко

Думка солодка на дотик,

як помідорчики чері.

Тістичко влізло в животик, –

дупка не влізла у двері.

09.01.26р.

Трохи гумору після ракетного обстрілу.

Ти російськомовний?

Ти російськомовний?

Російськомовний виродок орди

за хліб і сіль нашій землі невдячний

дивись, твоїх трудів зійшли плоди –

он полчища ідуть свинособачі.

Країну роздирає люта пря.

На полі брані тіл криваві шмаття…

Московська ж церква славить упиря

і каже: з росіянами ми браття.

Який для мене брат російський кат?

Яка сестра в кокошнику беззуба?

Ми від степів Донецьких до Карпат –

династія Трипільського тризуба,

ми вольниці козачої сини,

повіки вам не порівнятись з нами

нащадки наші вої, пластуни –

ніколи не народяться рабами.

09.01.26р.

Яворина

 Яворина

Поговори зі мною, яворино,
село ще спить. Село ще міцно спить.
У цю недовгу світанкову мить
ти слухаєш мене, наче дитина,
бо і тобі печаль моя болить.

Перепече. Та тільки неохоче.
Час біди перемеле на золу.
Спиває місяць молодий смолу
серпневої, настояної ночі,
аж піт тече холодний по чолу.

І я цьому не можу не радіти,
бо знаю, як зрікаються олжи,
з тобой ми, яворино, наче діти...
ти нашу таємницю бережи.
07.01.26р.

Послання на вікні

Послання на вікні

Завіса снігу у театрі лісу,

ні глядачів, ні оплесків на біс…

Нам не знайти сьогодні компромісу,

поміж замерзлих на смереках сліз.

Мороз відлигу зміг перебороти,

над Черемошем сковує льоди,

і яр* не піднімається супроти

холодних випромінювань слюди.

В безкарності аж скаженіє скипень,

а я читаю у посланні рун:

тримайтеся, не за горами – липень,

не всемогутній лютий карачун.

06.01.26р.

*Яр – весна.

У пристрасті короткий вік

У пристрасті короткий вік

У пристрасті короткий вік. Але яскравий.

Ми наче йшли на світ свічі та сніг лукавий,

нам не давав орієнтир знайти до ранку

і виконати обіцяв всі забаганки.

А заметіль поміж ялин, як добра фея,

співала нам кохання гімн удвох з Орфеєм.

Та перепона ще була одна-єдина:

тебе чекав десь чоловік. Мене – дружина.

03.01.26р.

Синичка

Синичка

– Де ти живеш, синичко?

– На току,

де вітер п’є світанки у соку,

коли дерева засинають голі,

тумани розстеляє ніч у полі,

а, як земля не чує вже грози,

кудись по небу скреготять Вози,

Великий Віз везе мої скарби,

а Віз маленький – кам’яні баби,

за всі віки встелився і очах

ніким не пройдений Чумацький Шлях,

рясним в нім зорі проростають житом…

ходи домене, будеш поруч жити.

03.01.26р.

Зима не вічна

Зима не вічна

(спогади з печі)

Примари снів під вітру вий,

під снігові нічні завії,

буває вітер так завиє,

як страшний вурдалак старий,

пустим городом йдуть сніги,

у небі місяць холодіє,

а нам лишилася надія,

що ця зима не на віки,

що перетруситься на ніт

і морок цей, і ця пороша,

зими порве свої калоші,

народиться весна у світ.

02.01.26р

Я кіт і блекаут

Я кіт і блекаут

Під ковдрою життя неначе є.

Без ковдри не життя, а катаклізьма.

Шукає котик містечко святе,

собачий холод – згуба організму.

Розлігся біля мене – тулидуп,

Яка там заметіль? Яка там дюдя?

Вимуркує кахлету, а не суп,

бо їсти суп тварина ця не буде.

За шніцелем крокую на балкон,

аж інеєм покрився за дорогу,

а кіт донос виводить ув ООН:

«Рятуйте! Не хазяїн – кат! Їй богу».

І що, що місто бомблять москалі?

Нам весело і у смертельній скруті,

бо Україна вам не Сомалі.

Цю націю рашистам не зігнути.

01.01.26р.