Він роздягав її очима,
складав букети ніжних слів.
Був толерантним, як мужчина
тому наблизитись не смів.
І на зупинці рано-вранці
чекав на цокіт каблучків.
Те, як вона горить рум’янцем,
угледіти потай хотів.
Та час копає вовчі ями.
Невпевненість – душі зола.
Він ждав на мрію свою днями,
але вона вже не прийшла.
31.10.21р.