Горе не біда

Горе не біда

Поділися но горем, козаче,

з капшука я відсиплю біди.

Наша доля за нами не плаче,

ворожити у степ не ходи.

Прив’яжи скакуна до одвірка,

хай корчмар нам наллє до країв,

хоч п’янкіша за пиво горілка

та гіркіша солодких медів.

Кріпаком* забивай свою люльку,

нехай чхне люципер до ладу,

це найкраща від біса пігулка

яка вмить розганяє журбу.

Ось послухай, це пращурів мантра,

яку я по цей день бережу:

все мине не сьогодні, так завтра…

не спіши, друже мій, за межу.

Та й яке у нас горе, козаче.

31.05.26р.

Пря

Пря

А небожителі дивились:

доб’ють хохляндію чи ні?

Країна тоне у вогні,

повсюди множаться могили

та на смертей безликім тлі

п’яніють сучі москалі,

безкарності відчувши силу.

На небі дивляться та й годі.

Чекати помочі дарма.

Її не буде. І нема.

Ні післязавтра, ні сьогодні.

Тільки вітрів сурмить сурма

і смерті важчає сума́,

бо гинуть козаки на сході.

Неначе доля вже не мила,

ідіть до біса, москалі,

розчинитесь ви у золі,

у ЗСУ зростають крила…

А ми дорослі та малі

Святій поклонимось Землі,

бо в ній коріння наше й сила.

26.05.26р.

Морок міста

Морок міста

Місто не місце для втечі.

У церкві лунає: «А́мень».

Розбиті серця лелечі,

бруківки холодний камінь,

висохлі руки бульварів,

проспектів порвані шрами,

люди, так ніби в тартарі,

йдуть до зупинки рядами…

краплини дощу із воску,

а там де істини скриті –

вибиті очі кіоску,

шпальти газет у санскриті…

місто людину ссе

і все.

20.05.26р.

Під крилом спокуси

Під крилом спокуси

Любить – не любить…

 було ворожіння у нас.

Як же тоді

 всі слова нам давались несміло.

І вигорав,

 ніби порох, відведений час...

одяг злітав

 пелюстками ромашки із тіла.

Губи твої

 шепотіли невпевнено: «Ні…» –

тільки те – Ні –

ми об камінь спокуси розбили…

і догоріли

 удвох у кохання вогні,

де разом із нами

 янгол спалив свої крила.

17.05.26р.

Червневий клопіт

Червневий клопіт

 

Червень розлився по небу червоним вином.

Вітер шукає між трав чебрецевого трунку.

Птаха несміло витьохкує щось за вікном.

Річка до берега горнеться у поцілунку.

Ліс після зливи під ранок стоїть і мовчить.

Гиркає ще, немов мачуха, десь громовиця.

Небесна твердінь свою розкриває блакить.

І підіймає колосся до сонця пшениця.

Так Божий день у законні вступає права.

Осанною ллється молитва йому, наче пісня.

Скоро почнуться по всій Україні жнива

і Персеїди женців увінчають опісля.

16.05.26р.

Аритмія часу

Аритмія часу

Ні тьоті Тоні, ні тітки Зіни,

ні матері давно нема,

буває двері скрипнуть в сіни,

обернешся, мете зима,

то віє спогадів завія,

про те, як всі були живі…

що значить часу аритмія

тепер відомо і мені.

На жаль.

12.05.26р.

За гранню самотності

За гранню самотності

За келихом вина вона і вічність.

А хто ще треба їм за келихом вина?

Як замело на вулиці у січні

і на старій гітарі порвана струна.

Мов рваний нерв на тлі різноголосся

зневірено спішить годинник на стіні.

Не збудеться, що досі не збулося,

бо – happy end – лиш у красивому кіні.

А це життя. Воно слабких не терпить.

І винен буде тут ніяк не чорний кіт.

Таке уже було колись. У серпні.

Коли уперше впав на серце лід.

08.05.26р.

Чарівна молитва дитинства

Чарівна молитва дитинства

(із розділу Карашинські жита)

Пам'ять упаде туманом,

де дитинство відцвіло,

небо, синім океаном,

льону поле і село…

гуси стережуть стежину,

ґелґотять на всі світи,

хоч до рук беру лозину,

але боязко іти,

а ще треба повз телятко,

що прив’язане на шнур…

хмара ніби янголятко,

губи шепчуть: чур-чур-чур…

із тим – «чур» – і до сьогодні

крізь негоди всі бреду,

нелегкі шляхи Господні,

але з Чуром ми в ладу.

06.05.26р.

Чашка чаю

Чашка чаю

Живе у філіжанці вічність

і чаю терпкуватий смак.

Хтось ляпне: дивна архаїчність,

але не вірте, це не так.

Рослина зібрана на сході,

де, кажуть, жиє дивний змій,

наповнить переддень сьогодні

окрасою ранкових мрій.

04.05.26р.

Туапсенський синдром

Туапсенський синдром 

Потушили туапсе

і сказали: "Хух, мля, все!" -

місто димом скуте,

підлітає "Лютий"...

вибух серед ночі -

грійтеся хто хоче!

Бровді бородой трясе,

знов палає туапсе.

Ось така от штука.

Це хуйлу наука!

02.05.26р.

Коли говорить ніч

Коли говорить ніч

Послухай ніч.

…Мовчить валькірія і плаче,

аж сльози росами лягли…

іди, рятуй її, козаче,

від бусурманської стріли,

лети до неї в чистім полі,

де євшан-зілля поросло,

вона не скориться неволі,

у річки вигнеться русло

і побіжить собі далеко,

по Приазов’ю, через степ,

де з вітром гомонять лелеки,

а ніч збирає свій вертеп

й веде кудись заблудлі душі.

Я бачив диво в тих краях:

кудись бреде собі послушник

туманом у Чумацький Шлях.

02.05.26р.

Передгроззя

Передгроззя

 

Перун нагострить свої стріли

і полетить за Синевир,

там де смереки постарілі,

де ходить невідомий звір

поміж Карпатських гір старезних,

поміж збентежених річок…

хтось небо розмалює пензлем,

створивши видимий арт шок,

в прихованім від люду світі

розквітне дивний антураж…

Принишк від здивування вітер.

Йому сподобався пейзаж.

01.05.26р.