За гранню самотності

За гранню самотності

За келихом вина вона і вічність.

А хто ще треба їм за келихом вина?

Як замело на вулиці у січні

і на старій гітарі порвана струна.

Мов рваний нерв на тлі різноголосся

зневірено спішить годинник на стіні.

Не збудеться, що досі не збулося,

бо – happy end – лиш у красивому кіні.

А це життя. Воно слабких не терпить.

І винен буде тут ніяк не чорний кіт.

Таке уже було колись. У серпні.

Коли уперше впав на серце лід.

08.05.26р.

Чарівна молитва дитинства

Чарівна молитва дитинства

(із розділу Карашинські жита)

Пам'ять упаде туманом,

де дитинство відцвіло,

небо, синім океаном,

льону поле і село…

гуси стережуть стежину,

ґелґотять на всі світи,

хоч до рук беру лозину,

але боязко іти,

а ще треба повз телятко,

що прив’язане на шнур…

хмара ніби янголятко,

губи шепчуть: чур-чур-чур…

із тим – «чур» – і до сьогодні

крізь негоди всі бреду,

нелегкі шляхи Господні,

але з Чуром ми в ладу.

06.05.26р.

Чашка чаю

Чашка чаю

Живе у філіжанці вічність

і чаю терпкуватий смак.

Хтось ляпне: дивна архаїчність,

але не вірте, це не так.

Рослина зібрана на сході,

де, кажуть, жиє дивний змій,

наповнить переддень сьогодні

окрасою ранкових мрій.

04.05.26р.

Туапсенський синдром

Туапсенський синдром 

Потушили туапсе

і сказали: "Хух, мля, все!" -

місто димом скуте,

підлітає "Лютий"...

вибух серед ночі -

грійтеся хто хоче!

Бровді бородой трясе,

знов палає туапсе.

Ось така от штука.

Це хуйлу наука!

02.05.26р.

Коли говорить ніч

Коли говорить ніч

Послухай ніч.

…Мовчить валькірія і плаче,

аж сльози росами лягли…

іди, рятуй її, козаче,

від бусурманської стріли,

лети до неї в чистім полі,

де євшан-зілля поросло,

вона не скориться неволі,

у річки вигнеться русло

і побіжить собі далеко,

по Приазов’ю, через степ,

де з вітром гомонять лелеки,

а ніч збирає свій вертеп

й веде кудись заблудлі душі.

Я бачив диво в тих краях:

кудись бреде собі послушник

туманом у Чумацький Шлях.

02.05.26р.

Передгроззя

Передгроззя

 

Перун нагострить свої стріли

і полетить за Синевир,

там де смереки постарілі,

де ходить невідомий звір

поміж Карпатських гір старезних,

поміж збентежених річок…

хтось небо розмалює пензлем,

створивши видимий арт шок,

в прихованім від люду світі

розквітне дивний антураж…

Принишк від здивування вітер.

Йому сподобався пейзаж.

01.05.26р.